Відомості про Звенигору

у Л.Похилевича (1864 р.)

Висота 65 сажнів = 138,45 м.

Довкола 130 сажнів = 276,90 м.

в «Киевской старине» (1846 г.)

Высота 200 аршин = 142,2 м.

Окружность 400 аршин = 284,4 м.

Сажень – 213 см.

Аршин – 71,1 см.                                



Хронологія міста Звенигородки.

 

Дата

Що сталося

11 століття

Найвірогіднійший час закладання древнього Звенигорода. За існуючою легендою місто було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора — Звенигород).

1240 рік

Древній Звенигород, що знаходився на горі в с.Гудзівка зруйнований одним із загонів хана Батия.

1362 рік

Після перемоги Великого князя литовського Ольгерда над військом трьох татарських князів на Синіх Водах (р.Синюха с.Торговиця, Новоархангельського району), Звенигород відійшов до Великого князівства Литовського.

1394 рік

Перша письмова згадка про Звенигород на Гнилому Тікичу. Великий литовський князь Вітовт звелів Скиргайлові "ити ись Киево ко Черькасам и ко Звенигороду", аби і там встановити свої порядки.

1411 рік

Польський король Ягайло оглядаючи свої далекі володіння зупиняється в Звенигороді.

1430 рік.

Великий князь Свидригайло передав Звенигород у володіння Каленику Тишкевичу.

1482 рік.

Звенигород зруйновано ордою кримського хана Манглі-Герея.

1498 рік.

Власником Звенигородської пустелі стає князь К.Острозький (за погодженням з Великим князем Олександром Ягелончиком)

1516 рік

К.Острозький уступає Звенигородські землі своєму племінникові Роману Сангушкевичові.

1545 рік.

На прохання брацлавських міщан, замок було відбудовано, а в кінці століття біля нього знову заселилося місто, яке вперше одержало назву — ЗВЕНИГОРОДКА.

1557 рік

Ординація(реєстрація) міст і містечок Великого князівства Литовського де зазначається Звенигородка, що ставило її з містами, що мали магдебурзьке право.

1595-1596 роки

Селянське повстання під керівництвом С.Наливайка

1620 рік

Польський король Сигізмунд-ІІІ передав староство Корсунське, куди входила і Звенигородка, ополяченому воєводі Яну Данилечеву.

1628 рік

Звенигородка переходить у володіння Мартина Казановського

1631 рік

Сигізмунд-ІІІ передав староство Корсунське, куди входила і Звенигородка, синові Софії Данилович Станіславу.

1637 рік

Звенигородка зазначена на карті яку склав французький інженер Гійом Лавассер де Боплан.

1639 рік

Софія Данилович передає Звенигородку Анні Козаковій із роду Потоцьких.

1648-1667 роки

Звенигородка входила до складу Корсунського полку.

1659 рік

Звенигородка переходить у власність полковника Костянтина Виговського.

1664 рік

Гетьман В.Тетеря відбиває у К.Виговського Звенигородку.

1697 рік

Місто Звенигородка передана у власність Олександра Яблонського.

1700 рік

У Звенигородці зведено церкву Успіня Пресвятої Богородиці (Успенську)

1737 рік

Гайдамацький загін Гната Голого заволодів Звенигородкою і розправився з феодалами

1737 рік

Звенигородка вперше згадується як окрема адміністративно-територіальна одиниця-старовство.

1740 рік

Власником староства стає Юзеф Олександрович Яблуновський.

1741 рік

Загін Гната Голого штурмом взяв Звенигородський замок.

1743 рік

Загін Гната Голого знищив польську залогу в Звенигородці, заволодівши великою здобиччю.

1751 рік

Запорожець Іван Кудим на чолі невеликого загону(116 чоловік) розбив польський загін і захопив панське майно у Звенигородці.

1760 рік

Староство Звенигородське переходить у володіння Фелікса Солтиса.

8.06.1768 рік

Захоплення Звенигородки загоном сотника Шила, посланим М.Залізняком.

1788 рік.

Управління в Звенигородці переходить до Соломії Солтис.

30.04.1792 рік.

Звенигородці надані привілеї польського короля Станіслава Августа про відновлення прав вільного міста (статус міста за  магдебурзьким правом) та надання герба.

 

1793 рік

Звенигородка у складі Правобережжя відійшла до Російської імперії.

1795 рік

Звенигородка війшла до складу Вознесенського намісництва.

17.01.1798 рік

Створено Звенигородський повіт Київської губернії.

19.10.1798 рік

В процесі укрупнення повітів до Звенигородки було приєднано Уманський повіт та частину Богусдавького повіту(даний поділ зберігся до 1804 року)

16.05.1803 рік.

У Звенигородці та Єкатеринополі формується Білоруський Гусарський полк.

1804-1806 роки

Проходження військової служби в Білоруському гусарському полку героєм Вітчизняної війни, поетом, Денисом Давидовим.

1808 рік.

Зведений Звенигородський римо-католицький Свято- Преображенський Костьол

1808 рік.

Згідно статистичних данних в Звенигородці проживало 3146 чоловік.

1820 рік.

Збудований Звенигородський Свято-Преображенський Собор(знаходився на місці сучасного чотирьохповерхового  Будинку Рад.

1830-1832 роки

У Звенигородці споруджено міст через річку Гнилий Тікич, відкрито повітову лікарню. Місто мало пошту, телеграф.

1833 рік

Розпочалися заняття в парафіяльному училищі, де навчалося трохи більше 20 учнів.

1842 рік

Із Звенигородського повіту вивезено цих товарів на суму до 42 тисяч карбованців. З інших товарів місцевого виробництва слід назвати гончарні та шкіряні вироби.

1850 рік.

Згідно статистичних даних в Звенигородці проживало 7501 чоловік, Основна частина населення займалася землеробством, чумацьким промислом та ремісництвом. У місті налічувалося 127 ремісників, із них 33 кравців, 15 кушнірів. 25 шевців, 35 ткачів, 10 ковалів, 3 слюсарі, 6 теслярів, 2 склярі. У місті налічувалось 49 лавок, 20 корчем.

1867 рік

Згідно статистичних даних в Звенигородці проживало 11201 чоловік, більшість яких становить разом з родинами міщани (6174 чоловіка) і ремісники (1677 чоловік).

1872 рік

В Звенигородці поселився Юхим Степанович Кримський

1877 рік

В Звенигородці збудовано нову кам’яну Свято-Успенську церкву ( знаходилась на місці двохповерхових будинків напроти райкінопрокату)

1892 рік

Відкриття залізничної станції Звенигородка.

30.09.1899 рік

Затвежено Правила користування народною бібліотекою-читальнею в м.Звенигородка.

1900 рік

У місті діяли два свічкових заводи, тютюнова фабрика, 14 млинів дві пивоварні та винокурні заводи, кілька цегелень.

1901 рік

В Звенигородці відкрито реальне училище імені царевича Олексія(приміщення СПТУ-34, вул..Дімітрова)

1.07.1903 – 1.02.1913 роки

В Звенигородці дислокується 176 піхотний Переволоченський полк

14.08.1905 рік

Відкрито Звенигородське комерційне училище (сучасне приміщення школи№3)

жовтень 1905 рік.

Повітовий предводитель дворянства в телеграмі на ім'я генерал-губернатора повідомляв, що заворушення охопило весь повіт, місцевих сил недосить, щоб придушити народний рух.

8.10.1905 рік

За гратами Звенигородської в'язниці вже перебувало 113 чоловік.

20.10.1905 рік

Початок страйкування робітників м.Звенигородки, припинили роботу робітники млина і броварі.

16.11.1905 рік

Припинили роботу поштово-телеграфні працівники.

6.07.1906 рік

Запровадження стану облоги в Звенигородському повіті.

1910 рік

Згідно статистичних даних в Звенигородці проживало понад 24000 чоловік. Вони мешкали в 2461 будинку. Здебільшого це були дерев'яні, криті соломою хати. 40 гасових та 24 газових ліхтарі освітлювали вулиці. Городян обслуговували 40 візників. Один раз на тиждень проводився базар.

27.08.1910 рік.

В Звенигородці відкрито жіночу гімназію в орендованих приміщеннях. (знаходилась на місці сучасної школи №1)

грудень 1910 рік

В місті діють 3лікарні на 64 ліжка, 2 аптеки, 6 аптекарських лавок, які обслуговували 15 лікарів, 8 фельдшерів, 6 акушерок. Навчання проводиться у 7 нижчих чоловічих  школах, жіночій гімназії, комерційному та ремісничому училищах де навчалися 510 учнів, працювали 16 вчителів

1911 рік.

Видатки на утримання урядових установ, війська та поліції по Звенигородці набагато перевищили вирати на охорону здоров'я та народну освіту.

1914 рік

У Звенигородці діяло 4 фабрично-заводські підприємства, де працювало близько 50 робітників, 7 ремісничих закладів. Найпоширенішим виробництвом було кожушне (у ньому було зайнято 200 чоловік).

квітень 1917 рік

В Звенигородці відбувся перший повітовий з’їзд Вільного козацтва (кошовий С.Гризло)

Лютий 1918 рік.

Створення в Звенигородці більшовицького революційного комітету Тимчасової ради робітничих і селянських депутатів.

12 лютого 1918 рік

Гусаківський курінь вільного козацтва розігнав делегатів повітового з’їзду Рад робітничих і селянських депутатів. Вбивство голови Ревкому Б.Каца.

Березень 1918 рік

Місто захопили австро-німецькі війська.

3.06.1918 рік

Початок Звенигородсько-Таращанського повстання.

9.06.1918 рік.

Об’єднані селянські загони під керівництвом Левка Шевченка звільнили м.Звенигородку від німецько-гетьманських військ

14.06.1918 рік

Вступ німецьких каральних військ в м.Звенигородку. Арешт Левка Шевченка.

грудень 1918 рік

Встановлення в Звенигородці влади Директорії (комісар Павловський)

8.01.1919 рік

Вбивство в Звенигородці за наказом комісара Павловського Л.Шевченка.

4.03.1919 рік.

Повітом оволоділи частини більшовицьких військ. Органом відновлення радянської влади став військово - революційний комітет.

13.04.1919 рік

Повітовий з’їзд Рад селян, робітників та червоного козацтва.

Травень 1919 рік

В Звенигородці створено першу комуну (42 чоловік). Ревком націоналізував шкірообробний та цегельні заводи Омельянова.

13.06.1919 рік

Звільнення Звенигородки війсковими частинами отамана Ю.Тютюнника та бригадою М.Григорьєва.

18.08.1919 рік

Захоплення Звенигородки військами А.Денікіна.

грудень 1919 рік

Звенигородка зайнята Вільшанським революційним більшовицьким загоном під керівництвом Г.Коваля. Організація повітового комітету КП(б)У-секретар Г.Коваль.

30 січня 1920 рік

Звенигородку захопив загін атамана Туза.

13-15.06.1920 рік

Робота селянського робітничого з’їзду Звенигородського повіту.Створення повітового Ревкому.

22.08.1920 рік.

Перший з’їзд представників комітетів незаможних селян.

14.09.1920 рік

Стараннями Софії Мефодіївни Терещенко засновано звенигородську художню школу ім..Т.Шевченка.

1920 рік

Перший навчальний рік у Звенигородському с/г технікуму.

Кінець грудня 1920 рік

Дводенне перебування в Звенигородці загону Нестора Махна.

1922 рік

В Звенигородці почали працювати чавуноливарний, шкіряний заводи, створено артілі промислового характеру: швейну, килимову, трикотажну, шевську, ткацьку.

20.10.1922 рік

Пущено в дію першу чергу електростанції.

1922 рік

Стараннями С.Терещенко в Звенигородці засновано повітовий музей ім..Т Шевченка.

12.04.1923 рік

Створено Звенигородський район Уманської округи.

1927 рік

Звенигородку віднесено до категорії селищ міського типу.

1927 рік

В Звенигородці реконструйовано чавунно-ливарний завод, значно розширено і механізовано маслозавод, цегельні підприємства, державні млини, промислово-кооперативні артілі., в селищі працювало 3 броварні, 7 млинів.

1931 рік

Створено Звенигородську МТС.

1.05.1932 рік

Розпочав роботу маслосирзавод.

1932 рік

Зруйновано Свято-Успенську церкву.

1936 рік

Зруйновано Свято-Преображенський Собор.

1938 рік

Звенигородку віднесено до категорії міст районного значення.

1938 рік

Звенигородка була частково радіофікована і електрифікована, почалося прокладання міського водогону, зросла кількість підприємствств громадського харчування та побутового обслуговування.

1939 рік

В місті налічувалося 14 державних підприемств обласного та республіканського підпорядкування і 11 промислових артілей, на яких працювали 3500 робітників. У шести загальноосвітніх школах навчалося понад 3000 учнів, готували кадри школа медсестер та сільськогосподарський технікум.

29.07.1941 рік

Захоплення Звенигородки німецько-фашиськими військами.

16.03.1943 рік

Оголошення Звенигородського гебітскомісара Беккера про вжиття особливих заходів щодо населення в зв’язку з поширенням підпільного руху.

Серпень 1943 рік

Створено партизанський загін ім.Кутузова (командир П.Яковлев)

28 січня 1944 рік.

Визволення Звенигородки від німецьких загарбників.

Травень 1944 рік

Розпочали роботу маслозавод, плодозавод, чавуно-ливарний та борошномельний заводи

1.09.1944 рік

Розпочалося навчання в Звенигородській школі майстрів сиро виробництва.

1948 рік

Колективи підприемств і колгоспів Звенигородки досягли довоєнного рівня виробництва продукції.

1952-1957 роки

Будівництво Звенигородської міжколгоспної ГЕС.

18.11.1957 рік

Відкриття пам’ятника танку Т-34.

1962 рік

Збудовано оздоровчий центр «Юний Ленінець»

Травень 1969 рік

Відкриття обеліску Слави

1970 рік

Відкрито санаторій «Радон»

1976 рік

Розформовано Звенигородський с/г технікум та переведено його в с. Тальянки.

10.03.1982 рік

Відкриття в м.Звенигородці пам’ятника молодому Т.Шевченку

1988 рік

Марш Миру представників Українських діаспор.

26 листопада 1998 рік

Збудований Звенигородський Свято-Преображенський Собор

ТАНК НА ПОСТАМЕНТІ.

З кожним прожитим днем від нас все більше віддаляються ті грізні роки, коли фронти Другої світової війни двічі прокотились через українські землі. Вшановуючи пам’ять героїв, що перемогли ворога в лютому протиборстві, Україна цього року відзначає 65-ту річницю Великої Перемоги. Одна із найяскравіших сторінок в історії визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників це безумовно Корсунь-Шевченківську стратегічна операція. Науковці порівнювали цю битву зі Сталінградом, письменники називали її “льодовим побоїщем”, “Каннами на Дніпрі”.
Успішні дії військ 1-го Українського фронту південно-західніше Києва та 2-го Українського фронту північніше Кіровограда спричинили утворення виступу між суміжними флангами фронтів. Сили противника, котрі знаходилися на ньому, сковували дії радянських військ.
Німецьке командування намагалося за будь-яку ціну утримати Корсунь-Шевченківський (Звенигородсько-Миронівський) виступ, оскільки він був найзручнішим для відновлення позицій, втрачених в середній течії Дніпра.
27 січня 1944 р. німецькі війська нанесли удар по підрозділах Червоної армії в районі Тишківки, Капітанівки, перерізали комунікації 5-ї гвардійської танкової армії, порушили зв’язок штабу армії з 20-им та 29-им танковими корпусами та штабу 20-го танкового корпусу з основними силами, чим поставили під загрозу зриву операцію з оточення корсунь-шевченківського угруповання.
До Звенигородки залишалося 25 км. Незважаючи на ситуацію, що склалася, 28 січня 1944 р. о 3:30 танкова група 20-го танкового корпусу в складі 155-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 4 танки Т-70, 1 танк МК, 3 од. 482-мм мінометів, 1 трофейний танк “Пантера” і 70 осіб мотострілецького батальйону), 8-ї гвардійської танкової бригади (2 танки Т-34, 2 САУ-76) та 80-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 3 танки Т-70) вийшли в напрямку населеного пункту Звенигородка . Зв’язок зі штабом армії підтримували по радіо, коли ж радіозв’язок перервався, командир 8-ї гвардійської танкової бригади гвардії, полковник В.Ф. Орлов узяв на себе командування всіма бригадами. Об 11:00 розвідка досягла Звенигородки, об 11:35 до Звенигородки зі сходу та південного сходу підійшла танкова група. У середині дня танкісти увійшли у місто.
З боку 1-го Українського фронту до участі в оточенні німецьких військ долучилася 6 танкова армія. Танкісти мали завдання спільно з 40-ю армією прорвати оборону противника і розвивати наступ на Звенигородку. Для його виконання командування 6 танкової армії створило рухому групу у складі 233-ї танкової бригади, 1228-го самохідно-артилерійського полку, мотострілецького батальйону і батареї винищувально-протитанкової артилерії. Її очолив заступник командира 5-го механізованого корпусу, генерал-майор танкових військ М.І. Савельєв.
Оскільки на початку операції більший успіх мали війська 27-ї армії, було вирішено ввести в прорив танкову групу в смузі цієї армії.
Увечері 26 січня 1944 р. група одержала завдання рухатися в напрямку Лисянки. О 12:00 27 січня 1944 р. на ділянці 180-ї стрілецької дивізії 27-ї армії група перейшла в наступ. За день було пройдено 12 км. О 20:00 командування 5-го механізованого корпусу 6 танкової армії одержало радіограму з повідомленням про те, що рухома група, обійшовши Лисянку зі сходу та заходу, почала штурм. О 22:00 танкісти оволоділи селищем.
По дорозі на Звенигородку, у районі Ризиного, Тихонівки (Черкаська обл.), рухома група звільнила з оточення 136-у стрілецьку дивізію, полк 167-ї стрілецької дивізії та 6-ту мотострілецьку бригаду. Стрілецькі частини приєдналися до 47-го стрілецького корпусу, який перейшов у підпорядковування 6-ї танковій армії, 6-а мотострілецька бригада разом з рухомою групою М.І.Савельєва вирушила на Звенигородку.
Не зазнаючи опору німецьких військ, танкісти 6-ї танкової армії 28 січня 1944 р. об 11:00 вийшли на північну та західну околиці Звенигродки. О 12.00 розвідники групи зустрілися з танкістами 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту. Через кілька годин у місто ввійшли основні сили. По-різному запам’яталася танкістам зустріч у Звенигородці. Механік-водій танка 233-ї танкової бригади, старший сержант І.Г.Сокур згадував: “Ми рухалися центральною вулицею Звенигродки. Назустріч нам рухався танк, який ми не впізнали і обстріляли. Він також відповів. З’ясувалося, що це танк Т-34 2-го Українського фронту. Ми під’їхали впритул один до одного, вийшли з машин і обнялися, потім дістали свої запаси, трішки випили за зустріч і роз’їхалися”.

Командир танкового взводу  155 танкової бригади , лейтенант Є.А Хохлов. «Згадую, як 28 січня я зупинив свій танк на розі вулиць Шевченко і Пролетарською в Звенигородці. Трохи далі зупинилися машини моїх бойових товаришів - М. Богомолкіна, І. Погуляя, П. Харламова, Ф. Хомякова. Я першим побачив біля одного будинку танк. Це був екіпаж танкістів 1-го Українського фронту. Ми обнялися, потисли один одному руки».  

Отже 28 січня 1944 року в місті Звенигородка зустрілися танки 1-го та 2-го Українських фронтів. Замкнулося славнозвісне Корсунь-Шевченківське кільце. Звенигородку було повністю звільнено від ворога.

 28 січня 1946 року з нагоди 2 річниці визволення міста від німецько-фашиських загарбників на перехресті вулиці Гулькіна (Пролетарська) та бульвару Т.Г.Шевченка , на місці зустрічі двох фронтів , було відкрито невеличкий обеліск з червоної цегли який за власний кошт , власними руками збудував житель міста Звенигородки , очивидець тої пам’ятної  події Петро Іванович Здрайківський. На металевому листі, вмурованому в цеглу було зроблено напис:

 «Тут 28 січня 1944 року екіпаж танку 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородськой бригади підполковника Прошина Івана Івановича — в складі лейтенант Хохлова Євгенія Олександровича, механіка-водія Андрєєва Анатолія Олексійовича, радиста-кулеметника Репіна Олексія Яковлевича , командира башти Зайцева Якова Сергійовича потиснув  руки танкістам 1-го Українського фронту»

Цей напис був зроблений також Здрайківським П.І. який 28.01.1944 року під час зустрічі танкістів особисто переписав танковий єкіпаж лейтената Хохлова Є.О. уточнивши при цьому у нього номер танкової бригади та звання і прізвище її командира. На жаль з якихось обставин Петро Іванович не зафіксував прізвищ екіпажу 2-го Українського фронту. Про , що навіть маршал Радянського Союзу Жуков Г.К. згадував в своїх мемуарах «Спогади і роздуми»

«В ознаменування прориву фронту ворожих військ і з'єднаннь військ 1-го і 2-го Українських фронтів у центрі міста Звенигородки потім був поставлений на п'єдестал танк Т-34.

Добре, коли не забуваються подвиги героїв. Шкода тільки, що не названі імена танкістів 1-го Українського фронту. Це треба б виправити, встановивши імена тих героїв-танкістів 1-го Українського фронту, які стрімко прорвалися в район Звенигородки ...»

Також поряд з пам’ятником було облаштовано братську могилу куди з різних частин міста було перепоховано радянських воїнів які загинули в боях за визволення Звенигородки.

У вересні 1948 року біля обеліска було також поховано 1 секретаря Звенигородського райкому партії. Василевського Андрія Степановича.

В період з 1951 по 1953 рік напис було трохи змінено. Це відбулося тому , що необхідно було увіковічнити пам’ять про Корсунь - Шевченківську битву завершальним єтапом якої й було замкнення кільця в Звенигородці. Новий напис був слідуючий:

 

«Тут січня 28 дня 1944 року було зімкнуто кільце навколо гітлерівських окупантів, оточених в районі Корсунь-Шевченковський. Екіпаж танка 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородської бригади підполковника Прошина Івана Івановича — лейтенант Хохолов Євгенії Олександрович, механік-водій Андрєєв Анатолій Олексійович, радист-кулеметник Репін Олексій Яковлевич командир  башти Зайців Яків Сергійович потиснули руки танкістам 1-го Українського фронту. Слава героям Батьківщини!» 

Довгий час ветерани Великої Вітчизняної війни , учасники звільненя Звенигородки та трудящі міста добивалися відзначення саме ролі радянських такістів у розгромі ворога.  І нарешті в 1957 році  міністерством оборони СРСР було дано під

Конструктор сайтов - uCoz