Хронологія міста Звенигородки.
ТАНК НА ПОСТАМЕНТІ.
З кожним прожитим днем від нас все більше віддаляються ті грізні роки, коли фронти Другої світової війни двічі прокотились через українські землі. Вшановуючи пам’ять героїв, що перемогли ворога в лютому протиборстві, Україна цього року відзначає 65-ту річницю Великої Перемоги. Одна із найяскравіших сторінок в історії визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників це безумовно Корсунь-Шевченківську стратегічна операція. Науковці порівнювали цю битву зі Сталінградом, письменники називали її “льодовим побоїщем”, “Каннами на Дніпрі”.
Успішні дії військ 1-го Українського фронту південно-західніше Києва та 2-го Українського фронту північніше Кіровограда спричинили утворення виступу між суміжними флангами фронтів. Сили противника, котрі знаходилися на ньому, сковували дії радянських військ.
Німецьке командування намагалося за будь-яку ціну утримати Корсунь-Шевченківський (Звенигородсько-Миронівський) виступ, оскільки він був найзручнішим для відновлення позицій, втрачених в середній течії Дніпра.
27 січня 1944 р. німецькі війська нанесли удар по підрозділах Червоної армії в районі Тишківки, Капітанівки, перерізали комунікації 5-ї гвардійської танкової армії, порушили зв’язок штабу армії з 20-им та 29-им танковими корпусами та штабу 20-го танкового корпусу з основними силами, чим поставили під загрозу зриву операцію з оточення корсунь-шевченківського угруповання.
До Звенигородки залишалося 25 км. Незважаючи на ситуацію, що склалася, 28 січня 1944 р. о 3:30 танкова група 20-го танкового корпусу в складі 155-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 4 танки Т-70, 1 танк МК, 3 од. 482-мм мінометів, 1 трофейний танк “Пантера” і 70 осіб мотострілецького батальйону), 8-ї гвардійської танкової бригади (2 танки Т-34, 2 САУ-76) та 80-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 3 танки Т-70) вийшли в напрямку населеного пункту Звенигородка . Зв’язок зі штабом армії підтримували по радіо, коли ж радіозв’язок перервався, командир 8-ї гвардійської танкової бригади гвардії, полковник В.Ф. Орлов узяв на себе командування всіма бригадами. Об 11:00 розвідка досягла Звенигородки, об 11:35 до Звенигородки зі сходу та південного сходу підійшла танкова група. У середині дня танкісти увійшли у місто.
З боку 1-го Українського фронту до участі в оточенні німецьких військ долучилася 6 танкова армія. Танкісти мали завдання спільно з 40-ю армією прорвати оборону противника і розвивати наступ на Звенигородку. Для його виконання командування 6 танкової армії створило рухому групу у складі 233-ї танкової бригади, 1228-го самохідно-артилерійського полку, мотострілецького батальйону і батареї винищувально-протитанкової артилерії. Її очолив заступник командира 5-го механізованого корпусу, генерал-майор танкових військ М.І. Савельєв.
Оскільки на початку операції більший успіх мали війська 27-ї армії, було вирішено ввести в прорив танкову групу в смузі цієї армії.
Увечері 26 січня 1944 р. група одержала завдання рухатися в напрямку Лисянки. О 12:00 27 січня 1944 р. на ділянці 180-ї стрілецької дивізії 27-ї армії група перейшла в наступ. За день було пройдено 12 км. О 20:00 командування 5-го механізованого корпусу 6 танкової армії одержало радіограму з повідомленням про те, що рухома група, обійшовши Лисянку зі сходу та заходу, почала штурм. О 22:00 танкісти оволоділи селищем.
По дорозі на Звенигородку, у районі Ризиного, Тихонівки (Черкаська обл.), рухома група звільнила з оточення 136-у стрілецьку дивізію, полк 167-ї стрілецької дивізії та 6-ту мотострілецьку бригаду. Стрілецькі частини приєдналися до 47-го стрілецького корпусу, який перейшов у підпорядковування 6-ї танковій армії, 6-а мотострілецька бригада разом з рухомою групою М.І.Савельєва вирушила на Звенигородку.
Не зазнаючи опору німецьких військ, танкісти 6-ї танкової армії 28 січня 1944 р. об 11:00 вийшли на північну та західну околиці Звенигродки. О 12.00 розвідники групи зустрілися з танкістами 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту. Через кілька годин у місто ввійшли основні сили. По-різному запам’яталася танкістам зустріч у Звенигородці. Механік-водій танка 233-ї танкової бригади, старший сержант І.Г.Сокур згадував: “Ми рухалися центральною вулицею Звенигродки. Назустріч нам рухався танк, який ми не впізнали і обстріляли. Він також відповів. З’ясувалося, що це танк Т-34 2-го Українського фронту. Ми під’їхали впритул один до одного, вийшли з машин і обнялися, потім дістали свої запаси, трішки випили за зустріч і роз’їхалися”.
Командир танкового взводу 155 танкової бригади , лейтенант Є.А Хохлов. «Згадую, як 28 січня я зупинив свій танк на розі вулиць Шевченко і Пролетарською в Звенигородці. Трохи далі зупинилися машини моїх бойових товаришів - М. Богомолкіна, І. Погуляя, П. Харламова, Ф. Хомякова. Я першим побачив біля одного будинку танк. Це був екіпаж танкістів 1-го Українського фронту. Ми обнялися, потисли один одному руки».
Отже 28 січня 1944 року в місті Звенигородка зустрілися танки 1-го та 2-го Українських фронтів. Замкнулося славнозвісне Корсунь-Шевченківське кільце. Звенигородку було повністю звільнено від ворога.
28 січня 1946 року з нагоди 2 річниці визволення міста від німецько-фашиських загарбників на перехресті вулиці Гулькіна (Пролетарська) та бульвару Т.Г.Шевченка , на місці зустрічі двох фронтів , було відкрито невеличкий обеліск з червоної цегли який за власний кошт , власними руками збудував житель міста Звенигородки , очивидець тої пам’ятної події Петро Іванович Здрайківський. На металевому листі, вмурованому в цеглу було зроблено напис:
«Тут 28 січня 1944 року екіпаж танку 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородськой бригади підполковника Прошина Івана Івановича — в складі лейтенант Хохлова Євгенія Олександровича, механіка-водія Андрєєва Анатолія Олексійовича, радиста-кулеметника Репіна Олексія Яковлевича , командира башти Зайцева Якова Сергійовича потиснув руки танкістам 1-го Українського фронту»
Цей напис був зроблений також Здрайківським П.І. який 28.01.1944 року під час зустрічі танкістів особисто переписав танковий єкіпаж лейтената Хохлова Є.О. уточнивши при цьому у нього номер танкової бригади та звання і прізвище її командира. На жаль з якихось обставин Петро Іванович не зафіксував прізвищ екіпажу 2-го Українського фронту. Про , що навіть маршал Радянського Союзу Жуков Г.К. згадував в своїх мемуарах «Спогади і роздуми»
«В ознаменування прориву фронту ворожих військ і з'єднаннь військ 1-го і 2-го Українських фронтів у центрі міста Звенигородки потім був поставлений на п'єдестал танк Т-34.
Добре, коли не забуваються подвиги героїв. Шкода тільки, що не названі імена танкістів 1-го Українського фронту. Це треба б виправити, встановивши імена тих героїв-танкістів 1-го Українського фронту, які стрімко прорвалися в район Звенигородки ...»
Також поряд з пам’ятником було облаштовано братську могилу куди з різних частин міста було перепоховано радянських воїнів які загинули в боях за визволення Звенигородки.
У вересні 1948 року біля обеліска було також поховано 1 секретаря Звенигородського райкому партії. Василевського Андрія Степановича.
В період з 1951 по 1953 рік напис було трохи змінено. Це відбулося тому , що необхідно було увіковічнити пам’ять про Корсунь - Шевченківську битву завершальним єтапом якої й було замкнення кільця в Звенигородці. Новий напис був слідуючий:
«Тут січня 28 дня 1944 року було зімкнуто кільце навколо гітлерівських окупантів, оточених в районі Корсунь-Шевченковський. Екіпаж танка 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородської бригади підполковника Прошина Івана Івановича — лейтенант Хохолов Євгенії Олександрович, механік-водій Андрєєв Анатолій Олексійович, радист-кулеметник Репін Олексій Яковлевич командир башти Зайців Яків Сергійович потиснули руки танкістам 1-го Українського фронту. Слава героям Батьківщини!»
Довгий час ветерани Великої Вітчизняної війни , учасники звільненя Звенигородки та трудящі міста добивалися відзначення саме ролі радянських такістів у розгромі ворога. І нарешті в 1957 році міністерством оборони СРСР було дано під